Окупанти встановлювали „новий порядок”. Німецька адміністрація: орткомендант майор Енке, начальник жандармерії обер-лейтенант Котовік, начальники районної жандармерії Массер, гестапо - Шрейдер, гебітскомісари Бехер, Шолдра, Будрах, заступник гебітскомісара Ротенбахер. Штатним катом в жандармерії був Кондратський. Поставкою продовольства в Німеччину займався Гіунцель (або Гінзель).
У Гайсині стояли: і тилові служби румунської армії, італійці, калмики, і донські козаки (набрані з військовополонених). Останні лютували найбільше. Навіть фашисти були незадоволені цим. Був факт, коли німецький солдат убив двох калмиків, які грабували місцевих жителів. Найбільше турбувала загарбників проблема забезпечення продовольством армії рейху. Селяни бойкотували здачу харчів, фуражу тощо.
Фашисти, створивши організацію „ТОДТ”, будували шосе на Умань, що планували використати для поїздок фюрера по Україні із ставки його під Вінницею. При гебітскомісаріаті був створений будівничий відділ. Щоб одержати матеріали на прокладання дороги, загарбники зруйнували 223 житлових будинки.
Наприкінці літа фашисти стали "зводити рахунки" із мирним населенням: розстрілювали людей на Белендійці, в ярах, на Гайсинських хуторах, у лісі, що на шляху з міста до Чечелівки, в Тарасівці, Михайлівці, Зятківцях, Ш.-Мітлинецькій.
Вранці 16 вересня 1941 року під приводом переселення окупанти зібрали близько 8 тисяч мешканців міста, переважно єврейської національності, з речами і коштовностями у центрі. Частину з них погнали до Белендійки, де групами по 60-75 чоловік вводили в приміщення тиру, роздягали, відбирали документи та речі, потім підганяли до ям і розстрілювали з автоматів. Дітей кидали у яму живцем. Жахлива картина.
Свідчення німецького офіцера:
С 21 по 28 августа 1941 года я находился на эвакуационном пункте Гайсин под Уманью. Там как раз завершился бой на окружение. Ежечасно в пересыльный лагерь поступало 2-3 тыс. пленных, которые должны были быть снабжены продовольствием и переправлены дальше. Из-за плохой организации со стороны немецких военных инстанций к вечеру 27 августа скопилось около 8 тыс. пленных. Для них не было продовольствия; несмотря на жару, они были согнаны на участке, на котором нормально могло разместится 500-800 человек. Ночью я проснулся от криков и стрельбы. Я вышел наружу и увидел как стоящие 2 или 3 зенитные батареи, на вооружении которых находилось по 4 85-мм орудия, ведут огонь прямой наводкой по стоящим в накопителе пленным, поскольку те, якобы, пытались совершить побег. Ответственность за эту подлость, как мне тогда сказали, несет комендант города Гайсин. Как я узнал позднее от караульных, в результате того преступления было убито или тяжело ранено около 1-1,5 тыс. человек".
Оберфельдфебель 2-й роты 228-го пехотного полка 101-й пехотной дивизии Лео Мелларт
Люди кричали, плакали, намагались втікати. Але кулі доганяли кожного. Цього дня було вбито три тисячі дорослих, вбитих дітей закопали у шести ямах. Організовували цю страшну акцію уже згадані майор Енке, обер-лейтенант Котовік, капітан Массер, поліцай Тодосій Стасюк. Останній, Тодосій, під час розстрілу підняв випавше з рук вбитої матері тритижневе немовля і кинув у яму...
Тим, хто залишився живим, наказали поселитися у гетто, що знаходилося на вулиці Робітничій. В інших місцях єврейському населенню проживати було заборонено.
Через місяць, 16 жовтня, після облави всі затримані були розстріляні. По-звірячому поводився Т.Стасюк. Упіймавши 8-10 річного хлопчика, до крові розтрощив йому голову і волоком тягнув до місця розстрілу. А в квітні 1942 року з жандармерії втік військовополонений. Стасюк верхи догнав його, прив'язав до хвоста коня і приволік назад. В'язень був розстріляний.
17 вересня 1942-го року фашисти знову здійснили масові вбивства на Белендіївці, стративши біля тисячі чоловік. Декого закопали живцем. Ще один розстріл людей в урочищі був у лютому 1944-го, При обстеженні останків страчених встановлено, що більшість із них було вбито після страшних тортур.
Гинули люди не лише від куль, їх кидали в колодязі, вели на шибеницю. А ще гнали на каторжні роботи до Німеччини. Туди вивезли з району 4544 юнаків та дівчат, найбільше - з Гранова, Губника, Михайлівки, Зятковець, Чечелівки.
При наближенні фронту німці почали винищувати прилеглі до лісів села. Почали з Криштопівки, потім вдерлися до Мітлинець, розстріляли близько 20 чоловік, а село спалили. Із 400 будинків ледве вціліло 20. Трагічна доля спіткала і Шуру-Мітлинецьку, де із 199 хат спалено 157. У місті ж фашисти спалили при відступі 110 будинків.
Після визволення, 22 березня 1944 року, комісія встановила, що за період окупації населення району зменшилося на 14406 чоловік, а міста - на 9455 чоловік. Такі "наслідки" перебування окупантів на Гайсинській землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар