ПЛАНУВАННЯ УРОКІВ ІНФОРМАТИКИ. Використання методів активного навчання. Нестандартні уроки

Використання інформаційно-комунікаційних технологій у системі освіти сприяло створенню так званої «комп'ютерної методології навчання», що орієнтована на застосування в навчальному процесі таких методів: комп'ютерне моделюван­ня навчально-пізнавальної діяльності; інформу­вання, програмування навчальної діяльності; тестування, активного навчання тощо.

Розглянемо докладніше психолого-педа-гогічні аспекти використання методів актив­ного навчання під час вивчення шкільного кур­су інформатики.

Виходячи зі ступеня активності учнів у на­вчальному процесі, методи навчання умовно ділять на два класи: традиційні та активні (далі МАН). Принципова відмінність цих методів полягає у тому, що при їх застосуванні учням створюють такі умови, за яких вони не можуть залишатися пасивними та мають можливість для активного взаємообміну знаннями й досві­дом роботи.

Активне навчання припускає внутрішньо-групову та міжгрупову активність учнів і спря­мованість дій (ініціативу):

фізична активність учнів полягає в прос­торовому переміщенні, зміні способу дій пар­тнерів із взаємодії, наприклад, у діловій або ро­льовій грі (учні можуть змінювати робоче місце, пересідати, робити презентацію біля дошки або перед аудиторією, працювати в малих групах, говорити, писати, слухати, робити малюнки тощо);

соціальна активність учнів виявляється в тому, що вони ініціюють взаємодію один з одним, використовують різні прийоми й техні­ку обміну даними (ставлять запитання і відпо­відають на них, обмінюються думками, реплі­ками, коментарями тощо);

пізнавальна активність учнів виявляєть­ся в необхідності самостійно формулювати і ставити проблему, визначати способи її роз­в'язання, пропонувати рекомендації, прийма­ти рішення.

Характерні ознаки активного навчання:

•       активність (фізична, соціальна, пізна­вальна);

•       ініціатива (спрямованість дій);

•       практичний досвід;

•       зворотний зв'язок;

•       розв'язання проблем;

•       оволодіння навичками роботи у команді.

Основні методологічні принципи активно­го навчання:

•       ретельний добір робочих термінів, на­вчальної, професійної лексики, умовних позна­чень;

•       всебічний аналіз конкретних практич­них прикладів деякої діяльності, в якій учні виконують різні рольові функції;

•       підтримка всіма учнями безперервного візуального контакту між собою;

•       виконання на кожному занятті одним з учнів функції лідера (керівника), який ініціює та орієнтує обговорення навчальної пробле­ми (хороший учитель той, що тільки допома­гає);

•       активне використання технічних навчаль­них засобів, зокрема таблиць, слайдів, фільмів, роликів, відеокліпів, відеотехніки, за допомогою яких ілюструють навчальний матеріал;

•       постійна підтримка вчителем активної внутрішньогрупової взаємодії, зняття ним на­пруженості у взаєминах між учасниками, ней­тралізація «гострих» кроків і дій окремих учнів;

•       оперативне втручання вчителя в перебіг дискусії в разі виникнення непередбачених труднощів, а також з метою пояснення нових положень навчальної програми;

•       інтенсивне використання індивідуаль­них занять (домашні завдання самодіагностуючого або творчого характеру) та індивідуаль­них здібностей у групових заняттях;

•       організація просторового середовища — «ігрового поля», яке має сприяти психологічному комфорту учня (наприклад, дискусія все­редині команд або міжгрупова дискусія);

• програвання ігрових ролей («опонента», «песиміста», «реаліста», «адвоката», «ком­петентного судді» тощо) з урахуванням інди­відуальних творчих та інтелектуальних здібностей учнів (наприклад, при програванні ситуації стимулювання конструктивного кон­флікту).

Для одержання ефективних результатів під час застосування технології активного на­вчання

й залучення учнів до активної діяль­ності необхідне дотримання таких умов:

1.  Будь-яка діяльність на занятті осмис­люється учнем.

2.  У діяльності реалізуються пізнавальні потреби учнів в оволодінні новими знаннями.

3.  На занятті є можливість для кожного ви­явити себе в діяльності, показати свої здібності, значущі в одержанні загального результату діяльності. .

4.  У результаті активної діяльності учень отримує задоволення від навчального процесу, виявляє почуття особистої причетності до ре­зультатів діяльності.

Заняття, організовані за логікою активно­го навчання, передбачають такі етапи:

Етап 1. Входження в заняття, на якому вчи­тель (консультант) оголошує свої вимоги, підходи до організації та змісту заняття. На цьому етапі узгоджуються принципи майбут­ньої взаємодії, створюється позитивна емоцій­на атмосфера заняття.

Етап 2. Вхідна діагностика не тільки при­пускає визначення початкового рівня компе­тенцій, а й сприяє усвідомленню суб'єктами навчання своєї «Я-концепції», осмисленню мети своєї діяльності.

Етап 3. Діяльнісний етап — вивчення, за­кріплення, повторення навчального матеріалу в активній діяльності; в учнів формується ро­зуміння того, що необхідно зробити, який по­винен бути результат діяльності і як цього ре­зультату буде досягнуто.

Етап 4. Створення змістового поля предмет­ної взаємодії через систему визначених актив­них форм.

Етап 5. Рефлексія, що допомагає учасникам навчального процесу усвідомити своє «зростан­ня» , визначити своє знання-незнання, педаго­гові відстежити освітні ефекти.

Розглянемо основні структурні компоненти технології застосування методів активного на­вчання на уроках інформатики залежно від рівня навчання.

Для одержання ефективних результатів під час застосування технології активного на­вчання

й залучення учнів до активної діяль­ності необхідне дотримання таких умов:

1.  Будь-яка діяльність на занятті осмис­люється учнем.

2.  У діяльності реалізуються пізнавальні потреби учнів в оволодінні новими знаннями.

3.  На занятті є можливість для кожного ви­явити себе в діяльності, показати свої здібності, значущі в одержанні загального результату діяльності. .

4.  У результаті активної діяльності учень отримує задоволення від навчального процесу, виявляє почуття особистої причетності до ре­зультатів діяльності.

Заняття, організовані за логікою активно­го навчання, передбачають такі етапи:

Етап 1. Входження в заняття, на якому вчи­тель (консультант) оголошує свої вимоги, підходи до організації та змісту заняття. На цьому етапі узгоджуються принципи майбут­ньої взаємодії, створюється позитивна емоцій­на атмосфера заняття.

Етап 2. Вхідна діагностика не тільки при­пускає визначення початкового рівня компе­тенцій, а й сприяє усвідомленню суб'єктами навчання своєї «Я-концепції», осмисленню мети своєї діяльності.

Етап 3. Діяльнісний етап — вивчення, за­кріплення, повторення навчального матеріалу в активній діяльності; в учнів формується ро­зуміння того, що необхідно зробити, який по­винен бути результат діяльності і як цього ре­зультату буде досягнуто.

Етап 4. Створення змістового поля предмет­ної взаємодії через систему визначених актив­них форм.

Етап 5. Рефлексія, що допомагає учасникам навчального процесу усвідомити своє «зростан­ня» , визначити своє знання-незнання, педаго­гові відстежити освітні ефекти.

Розглянемо основні структурні компоненти технології застосування методів активного на­вчання на уроках інформатики залежно від рівня навчання.

НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ

Нетрадиційна форми уроку—це одна з форм активного навчання. Під нетрадиційним уроком розуміють імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну (не встановлену) структуру.

Нетрадиційний урок передбачає нетра­диційні: підготовку й проведення уроку, струк­туру уроку, взаємини й розподіл ролей і обо­в'язків між учителем та учнями, підбір і кри­терії оцінювання навчальних матеріалів, мето­дику оцінювання діяльності учнів, аналіз уроку. Проведення уроку в нетрадиційній формі складається з чотирьох етапів: задум, органі­зація, проведення й аналіз уроку.

Розглянемо етапи проведення нетрадицій­них уроків.

Задум уроку містить:

1. Визначення часових рамок. Визначають­ся часові рамки етапу підготовки уроку (від 2 тижнів до місяця) і уроку (окремий, спарений, серія уроків). Як приклад наведемо часові рам­ки для проведення уроків з кількох тем.

Урок-аукціон «Мови програмування». Уч­ням за два тижні до уроку пропонується завдан­ня — підготувати матеріал за планом: назва мови, що вивчається; у чому її відмінності, пе­реваги, недоліки в порівнянні з іншими мова­ми, що використовуються. Підготовка вчителя зводиться до підбору необхідних атрибутів аук­ціону, підбору літератури для підготовки учнів.

Урок «Прес-конференція» (з елементами дискусії) з теми «Роль комп'ютера у сучасному суспільстві». Учням за два тижні до уроку ви­дається список питань для обговорення, роз­поділяються рольові завдання.

Підготовка вчителя починається задовго до підготовки учнів: продумати питання для обговорення; підібрати матеріал і оформити стенд «Застосуваннякомп'ютера»; продумати розподіл ролей між учнями; підібрати необхід­ну літературу з теми (для оформлення вистав­ки, надання допомоги учням при підготовці по­відомлень); познайомити учнів із правилами проведення прес-конференції; підготувати ра­зом з учнями демонстрації на ПК; проконтро­лювати виконання завдань учнями (повідом­лення, питання, візитки, макет газети тощо).

Урок-сумнів «Процедури та функції користувача в мові Паскаль». Завдання учням дається за тиждень до уроку й зміст його традиційний: повторити теорію, закріпити практичні навич­ки. Підготовка вчителя передбачає: визначення питань для сумніву; оформлення дошки (поетап­на поява нової інформації); створення тестової програми; підготовка й тиражування завдань для перевірки теоретичного матеріалу; підготов­ка запитань для гри «Вірю — не вірю »; підготов­ка на ПК програми мовою Паскаль.

До таких уроків, як реалізація проектів (на­приклад, засоби графіки мови програмування) завдання учням або групі учнів дається за 1-1,5 місяці до уроку. Підготовка вчителя поля­гає в розподілі завдань і поетапному контролі ходу роботи над проектом.

2. Визначення теми уроку (вступ до нової теми, оглядова, проміжна або основна тема курсу інформатики).

3.  Визначення типу уроку. Серед дидактич­них цілей уроку виділяють провідну мету, що визначає логіку уроку. Розрізняють такі типи уроків:

•       організаційний урок (вступний урок на початку курсу й вступний на початку вивчен­ня великої теми);

•       урок вивчення нового матеріалу;

•       урок повторення;

•       урок закріплення вмінь і навичок;

•       урок контролю;

•       урок корекції.

Доцільно проводити нетрадиційні уроки як підсумкові при узагальненні й закріпленні знань, умінь і навичок учнів, хоча не виключене й про­ведення уроків вивчення нового матеріалу.

4. Вибір класу. Визначається особливостя­ми класу. Якщо в учнів класу не сформоване вміння працювати в групі (в учнів немає заці­кавленості в успіхах товариша, учні не вміють відстоювати свою точку зору, вистуцати перед аудиторією), то в цьому класі у вчителя можуть виникнути труднощі під час проведення нетра­диційного уроку. Робота в таких класах почи­нається з використання на традиційному уроці різних нетрадиційних завдань, де враховують­ся способи включення учнів в урок з урахуван­ням рівня розвитку навчальних навичок.

5.  Вибір форми (виду) уроку. Залежить від специфіки предмету й класу, характеристики теми (матеріалу), вікових особливостей учнів класу. Часто на практиці використовують такі форми (види) уроків: ділові й рольові ігри, семі­нари, практикуми, консультації, уроки захис­ту індивідуальних завдань, уроки із застосуван­ням проблемно-дослідницьких, оеобистісно-орієнтованих технологій.

6.  Вибір форм навчальної роботи (індивіду­альні, групові, колективні, масові). При виборі форм навчальної роботи на уроці враховують два головних фактори: особливості й можли­вості обраної форми уроку, характеристика класу.

Організація уроку

1. Розподіл обов'язків (між учителем і учня­ми). У розробці нетрадиційного уроку беруть участь:

•       учитель;

•       учитель і учні;

•       кілька учителів;

•       учитель і клас;

•       тільки учні.

За необхідності заздалегідь оголошується тема уроку, розподіляються завдання між учас­никами. Підготовка може бути індивідуальною або груповою залежно від форми уроку. Учи­тель виступає на даному етапі уроку в ролі кон­сультанта й займається організацією уроку.

2. Написання сценарію уроку (із зазначен­ням конкретних цілей). Сценарій має відобра­жати: докладний план уроку; алгоритм кож­ного етапу уроку; дидактичні завдання з розв'я­заннями, критерії "їх оцінювання; критерії оці­нювання діяльності учнів; перелік вико­ристаного на уроці устаткування; запитання для аналізу уроку.

3. Підбір завдань, критеріїв їх оцінюван­ня, вибір методів і засобів навчання.

Важливо при підборі завдань до нетради­ційного уроку дотримуватись таких правил:

•    цікавий характер завдань (за формою, змістом, сюжетом, за способом розв'язання або несподіваним результатом);

•       завдання відрізняються рівнем склад­ності, мають кілька способів розв'язання;

•       підбираються завдання, що мають прак­тичну значимість і міжпредметний зміст;

•       завдання формулюються так, щоб їх ви­конання було неможливе без знання теоретич­ного матеріалу;

•       безпосередньо пов'язані з досліджуваною темою, сприяють засвоєнню, закріпленню, удосконалюванню отриманих умінь і навичок.

При підборі завдань ураховують форми на­вчальної діяльності: індивідуальна — всі учні одержують однакові завдання або однотипні завдання з різними даними або різні завдання (за формулюванням, способом розв'язання, складності) і групова — групам пропонується однакове завдання або завдання, однакові за рівнем складності, але різні за формулюванням, способом розв'язання, вихідними даними (якщо група однорівнева) або завдання, що відрізняються рівнем складності (якщо група різнорівнева, а на уроці вирішується складне завдання, яке можна розбити на кілька задач і розподілити їх у групах).

Відзначимо, що для створення захоплюю­чого сюжету уроку можна використовувати та­кий прийом: тема або мета уроку визначається учнями в ході практичного виконання завдань, підсумок уроку — у віршованій формі, учням пропонується придумати епіграф уроку.

4. Розробка критеріїв оцінювання діяль­ності учнів.

При розробці критеріїв оцінювання діяль­ності учнів на уроці доцільно дотримуватися таких принципів:

•       Критерії оцінювання роботи учнів розроб­ляються вчителем заздалегідь і оголошуються учням до або на початку уроку.

•       Оцінюється робота всіх учнів або тільки деяких (це залежить від активності на уроці, цілей уроку, специфіки нетрадиційної форми уроку).       _

•       Групова робота оцінюється по-різному: може оцінюватися кожний член групи, робота всієї групи (учні одержують однакові оцінки) або ж на групу виділяється» певне число «12», «11», «10» тощо, і учні самі «розподіляють» їх між собою (обговорення в групах).

•       Підсумкова оцінка складається з оцінки за роботу на підготовчому етапі й оцінки, за­робленої безпосередньо на уроці. Наприклад, на уроці «Прес-конференція» (аркуш підсум­кової оцінки), «Електронні таблиці» (аркуш контролю, оцінка виставляється за бажан­ням), урок-сумнів (оцінка складається з оцінок на різних етапах роботи учнів і виставляється за бажанням).

•    Виставляє оцінку: учитель; консуль­тант; самі учні (під час проведення індивідуаль­ної роботи — учні аналізують виступи одно­класників; або під час групової роботи — після обговорення роботи кожного члена групи).

Розглянемо урок — "кругове тренування" з теми «Розв'язування задач намові Паскаль». Протягом уроку йде обговорення розв'язувань завдань у групі, де кожний пояснює своє зав­дання. Через якийсь час відбувається зміна учасників групи (по колу) і робота відновлюєть­ся. Наприкінці уроку спільно обговорюється те, що залишилося незрозумілим, у чому учні зазнають труднощів.

Аналіз уроку відбувається в такий спосіб: учні відзначають, хто в ході уроку найбільше допомагав розібратися з труднощами, добре пояснював, а хто в групі не зміг активно вия­вити себе.

Заключним етапом проведення нетрадицій­ного уроку є його аналіз.

Аналіз — це оціню­вання уроку, відповіді на запитання: що вий­шло, а що ні; у чому причини невдач, оціню­вання всієї проробленої роботи. Проводити аналіз уроку можна в різних варіантах: у ре­сурсному колі, виступає один із членів групи й висловлює думку групи про минулий урок; письмово (у формі анкетування), за допомо­гою ПК.

Аналіз уроку можна проводити відразу після уроку або через якийсь час, можна проводити двічі (для порівняння результатів).

Варіанти проведення аналізу уроків із та­ких тем:

•    «Процедури й функції користувача на мові Паскаль». Використовується методика «недописаної тези». Учителем пропонується дописати учням пропозиції:

мені вдалося...;

мені сподобалося...;

не вдалося...;

не сподобалося...;

ясумніваюся...;

я б змінив...;

на уроці вийшло...;

мені було на уроці...тощо.

•    «Електронні таблиці». До уроку учні відповідають на запитання закритої анкети «Що я очікую від уроку», відповіді заносять у таблицю. Наприкінці уроку на ПК запов­нюють таблицю «Що я одержав від уроку».

Результатидослідження подають у вигляді діаграми. Причому аналіз уроку (точніше його графічне подання) пов'язане з темою уроку.