Гайсин роки окупації німецько-фашистських загарбників.

Військовополонені на вулицях Гайсина в 1941 р

Коли почалася Велика Вітчизняна війна проти німецьких фашистів, трудящі міста піднялися на захист своєї Батьківщини. Сотні мешканців Гайсина брали участь у будівництві оборонних споруд, які зводились вздовж Південного Бугу, допомагали збирати врожай, евакуювати підприємства на схід. Понад 1 тис. чоловік були в діючій армії.


В липні 1941 року розгорнулися запеклі бої за Гайсин. Прикриваючи відступ основних сил Червоної Армії, бійці 78-го полку 96-ї гірськострілецької дивізії вчинили стійкий опір німецько-фашистським військам у Тимарському лісі, неподалік станції Зятківці. Полк своїми діями значно затримав наступ ворога. Останніми захисниками Гайсина були 12 червоноармійців, що окопалися на території середньої школи № 1. Всі вони загинули смертю хоробрих у нерівному бою з гітлерівцями.

Окупанти вдерлися до Гайсина 25 липня 1941 року. Вони встановили в місті кривавий режим. Лише протягом вересня фашисти розстріляли 3 тис. радянських громадян. Особливо по-звірячому розправлялися з комуністами, комсомольцями. В неволю вивезли близько 2 тис. жителів міста. Окупанти створили в Гайсині пересильний табір для військовополонених. Тут людей піддавали тортурам. За час окупації населення міста зменшилося на 9458 чоловік. Фашисти зруйнували майже всі підприємства, 286 житлових будинків, пограбували колгосп «III Інтернаціонал».

Радянські патріоти вели активну боротьбу проти фашистських окупантів. Наприкінці 1941 року в Гайсині почала діяти підпільна організація на цукровому заводі, якою керував А. 3. Кропив’янський. В ній налічувалося понад 40 чоловік. Виникли підпільні групи на спиртовому і консервному заводах, на залізничній станції.

Підпільники встановили кілька радіоприймачів, випускали і розповсюджували листівки, допомагали партизанам зброєю, продовольством та медикаментами. До боротьби з лютим ворогом приєдналися й юні мешканці міста. Учні середньої школи № 4 Г. О. Громов, Ф. Ф. Кириченко, Є. В. Стрельбицький, П. М. Шнуренко, М. І. Щипов були добрими помічниками підпільників. Народні месники організовували диверсії, вели розвідку в тилу ворога, зривали виробництво цукру й спирту, перешкоджали відправці до Німеччини продовольства.

За рішенням міжрайонного підпільного комітету, у вересні 1942 року створено Гайсинський підпільний партійний комітет у складі В. А. Федика (секретар), А. Г. Кондратюка, І. М. Мельника. Комітет спрямовував свої зусилля на створення нових підпільних організацій на території району і скеровував їх діяльність. Через І. Бутенка він налагодив зв’язок з Вінницьким партійним підпіллям. 19 травня 1943 року в Бубнівському лісі поблизу Гайсина виник партизанський загін ім. В. І. Леніна. Його бійцями стали переважно жителі Гайсина. Згодом на базі цього загону створено партизанський полк, який влився в партизанське з’єднання № 44.

Восени 1943 року гестапівцям вдалося натрапити на слід партійного підпілля. Вони заарештували і розстріляли В. А. Федика та інших членів комітету і підпільників. Після нечуваних катувань фашисти розстріляли керівника міської партійної організації Ф. Т. Щербу. Ф. Б. Скакодуб, на квартирі якої збиралися підпільники, фашисти повісили на центральній площі. Загинули й юні підпільники. До в’язниці було кинуто сотні патріотів. Комісія по розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року розкрила кілька могил у місті, в яких поховані жертви фашизму, серед них підпільники — фельдшер П. О. Розуменко, лікар А. О. Забіяка та інші.

Частини 232-ї стрілецької дивізії 2-го Українського фронту 14 березня 1944 року визволили Гайсин.

Свято шанують гайсинці пам’ять мужніх синів і дочок, які віддали своє життя за свободу і незалежність любимої Вітчизни. В міському парку ім. Богдана Хмельницького і на Белендійці, де в братських могилах поховано воїнів, партизанів і підпільників, стоять величні пам’ятники.

Більшість мешканців міста, що воювали на фронтах, нагороджені орденами й медалями за виявлену мужність і відвагу, а полковник С. Ю. Пономарчук удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нагороджено також багатьох народних месників — партизанів і підпільників. Уродженець Гайсина О. С. Пироговський очолював підпільний Залізничний райком партії в Києві. Його розстріляли гітлерівці напередодні вступу Червоної Армії до міста. О. С. Пироговському посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Перед Гайсинським райкомом КП(б)У та районною Радою депутатів трудящих постали невідкладні завдання: мобілізувати всі сили на допомогу фронтові й підготуватися до весняної сівби, вжити заходів проти епідемічних хвороб, налагодити мирне життя. На початку квітня 1944 року розпочалося навчання в усіх чотирьох школах міста. Поступово відновили роботу промислові підприємства та торговельні організації. Місто піднімалося з руїн. 21 вересня 1944 року став до ладу Гайсинський цукровий завод. Відновився колгосп «III Інтернаціонал». Наприкінці 1944 року в артілі працювало 178 колгоспників. Господарство мало 99 голів худоби, 120 штук птиці. На початку наступного року відбудували маслозавод, державний млин, інкубаторну станцію, склади «Заготзерно», м’ясокомбінат, машинно-тракторну станцію. Становище утруднювалося через нестачу робочої сили, особливо бракувало кваліфікованих кадрів. Кожному доводилося працювати за двох. Але, незважаючи на це, робітники цукрового заводу, млина, маслозаводу, м’ясокомбінату набагато перевиконували свої виробничі завдання.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни відбудовні роботи прискорилися. Приділялася увага й благоустрою міста, поліпшенню його санітарного стану. Вже в 1946 році були досягнуті значні успіхи у відродженні промисловості і комунального господарства міста. Більшість підприємств до 30-х роковин Великого Жовтня завершили виконання виробничих планів другого року четвертої п’ятирічки.
А. Т. ДАВИДЮК, Я. С. КРИВКО