Нестандартні форми навчання - як один з видів навчання учнів

Актуальність теми. Сучасна освіта — це освіта для людини. Її стрижнем є розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання здатності до самоосвіти і саморозвитку особистості, яка вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя.

Роль учителя є вирішальною у процесах формування мислення, гартування характеру й виховання моральних якостей учня. Він генератор і джерело ідей, якими керується другий суб"єкт педагогічного процесу — учень. Від педагогічної майстерності вчителя залежить націлювання учнів на належний навчальний лад. Тоді цілі вчителя стають і цілями учнів — у них одна мета. Природно, що прагнення обох до єдиної мети прискорює її досягнення. Щоб керувати процесом формування і розвитку здібностей учнів, треба знати актуальні і потенціальні їх рівні. Водночас виникає проблема: якими повинні бути умови середовища, щоб кожен школяр міг розвинути свої творчі нахили й перетворити їх у творчі досягнення.

Пацюючи в школі та спостерігаючи за школярами, я дійшла висновку, що для багатьох учнів визначальним чинником вивчення математики є її загальновизнана роль у житті та інших науках. Але є учні, які на уроці перестають слухати або, навпаки, тільки роблять вигляд, що слухають, але не чують, якщо новий матеріал їх не зацікавив з самого початку. Запобігаючи байдужості на уроці, появу нового матеріалу потрібно підпорядковувати природній допитливості школяра: новий факт не виникає з «нічого»; разом з дітьми з"ясувати можливості його застосування, а форму організації навчання обирати оптимальною. Отже, завдання, яке постало перед учителем, — збудити здібності своїх учнів, виховати в них сміливість думки і впевненість у тому, що вони розв’яжуть кожну задачу, в тому числі й творчого характеру, — без особистого захоплення справою, без наявності педагогічного такту і таланту, без умілого вибору форм навчання, методів, прийомів та засобів втілити в життя неможливо.

Особистісно зорієнтоване навчання передбачає навчальний процес, за якого як учні, так і вчителі почувають себе комфортно. Я, як і, мабуть, кожний педагог, отримую задоволення від роботи, коли бачу позитивні наслідки своєї праці, учні — також. Однією з причин, що допомагають отримати найкращі результати, є вибір оптимальної форми навчання. Традиційні форми навчання математики іноді заважають здібному учню повністю проявити себе, тому один зі шляхів подолання цього я вбачаю у використанні нестандартних форм організації навчання.

 Якщо застосовувати на уроках математики нестандартні форми навчання, то це буде сприяти:

-   формуванню в дітей таких якостей особистості, як самостійність, колективізм, уміння планувати свою роботу, передбачати результати праці, відповідальності за наслідки своєї діяльності, організаторських і комунікативних здібностей;

• мотивації підростаючого покоління до ефективної трудової й навчальної діяльності;


• підвищення інтересу школярів до навчання;

Розділ 1. Нестандартні форми навчання - як один з видів навчання учнів

1.1. Урок як основна форма організації навчання.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

— є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навчально-виховні завдання;

— кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

— на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

— відвідування уроків обов’язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;

— є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

— спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

— сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів1.

У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:

1) урок засвоєння нових знань;

2) урок формування вмінь і навичок;

3) урок застосування знань, умінь і навичок;

4) урок узагальнення і систематизації знань;

5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

6) комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв’язок (як вони пов’язані між собою).

В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв’язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв’язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Вдосконалення уроку відбувається за такими аспектами:

а) різноманітність видів уроків (урок ділова гра, урок прес-конференція, урок КВК, урок-змагання, урок-консиліум, урок-твір, урок-винахід, урок-залік та ін.);

б) максимальна щільність уроку;

в) насиченість уроку різними видами пізнавальної діяльності;

г) запровадження самостійної діяльності в роботі учнів;

ґ) використання програмованого і проблемного навчання;

д) здійснення міжпредметних зв’язків;

е) подолання перевантаженості учнів.

Цікавими для теорії і практики є власне нестандартні уроки. Суть їх полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке викликало б насамперед інтерес в учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних уроків слід віднести інтегровані, міжпредметні, театралізовані, сугестопедичні, уроки з різновіковим складом учнів та інші.

Інтегрованими називаються уроки, мета яких — подати матеріал кількох тем блоками (В.Ф. Шаталов). Міжпредметні — уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів. Театралізовані уроки проводяться в умовах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Сугестопедичні уроки ще досить рідкі, тому що механізми дії підсвідомого поки технологічно не розроблений щодо педагогіки та окремих методик. Уроки з різновіковим складом учнів мають на меті подати блоками матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих "зунів" (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.

1.2. Підготовка вчителя до уроку

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і безпосереднього.

1.2.1. Попередня підготовка до уроку

Передбачає вивчення навчальної програми; її пояснювальної записки, змісту самої програми, усвідомлення мети і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з підручником, навчальними посібниками, зі спеціальною, педагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв’язків треба орієнтуватися в змісті суміжних навчальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні календарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є календарним планом роботи вчителя з предмета.

До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчитель визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивчених раніше розділів програми слід використати, щоб учні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до системи своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з’ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як пов’язати теорію з практикою, які передбачити екскурсії; як встановити зв’язки з іншими навчальними предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати роботу & організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах роботи з теми і якими засобами вплинути на емоційні переживання школярів; як завершити роботу з теми і домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програмою знання, а також набули відповідних умінь та навичок.

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель повинен ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути навчальні діафільми та кінофільми, прослухати звукові посібники та ін. Значну увагу слід звернути на матеріальне забезпечення практичних і лабораторних занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливе питання попередньої підготовки до навчального процесу в конкретному класі — вивчення стилю викладання у ньому інших вчителів, ознайомлення з особливостями учнів, їх ставленням до навчання, до навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтуватися в обстановці, знаходити правильні виходи з можливих ситуацій.

Така загальна підготовленість дає змогу вчителю продуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.

1.2.2. Безпосередня підготовка до уроку

Потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам"ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв’язки, підібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно намітити, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв’язки задач, які будуть запропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов’язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного планування необхідно: 1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв’язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних робіт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв’язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, формування вміння працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним е питання оптимального відбору змісту навчального матеріалу до уроків, оскільки й досі бракує досконалих підручників з багатьох навчальних дисциплін.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них — уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметвих зв’язків, усунення перевантаженості учнів.

 1.3. Нестандартний урок як форма організації навчання.

Сьогодні в освітньому просторі України відбуваються кардинальні зміни, зумовлені процесом реформування школи, який відбувається відповідно до закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту загальноосвітньої освіти. Все це забезпечує системне оновлення змісту та перехід на нову структуру навчання. В учителів з’являється можливість застосовувати нові активні технології навчання, цінні для кожного учня.

Наразі змінено підхід до визначення структури уроку в школі. Дидакти наголошують на її багатоваріантному характері, пропонують розрізняти типові уроки та специфічні форми їх проведення. Визначення свободи вчителя в доборі форми уроку (звичайно, з огляду на його мету, зміст, вікові особливості учнів) стимулює широке використання відомих форм та пошук нових.

Стандартні уроки відіграють значну позитивну роль у навчанні школярів. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу: підготовка до вивчення теми, сприймання й осмислення теми, сприймання й осмислення матеріалу, закріплення його різноманітними вправами; перевірка, оцінювання знань, умінь і навичок; узагальнення й систематизація знань.

Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилася тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних (нетипових) уроків, головною метою яких є обудження інтересу школярів до навчальної праці.

Суть нестандартних уроків досліджували багато педагогів, методистів. Зокрема на думку О. Антипової, В. Паламарчук, Д. Румянцевої, суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню. Л. Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в межі виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи. Е.Печерська бачить головну особливість нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов’язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності О.Митник і В. Шпак наголошують, що нестандартний урок народжується завдяки нестандартній педагогічній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя, передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше – завдяки відсутності штампів у педагогічній технології.

Головною в роботі вчителя стала проблема зробити навчання цікавим: для учня це означає посильним і успішно-результативним, для вчителя — радісним. Творчо працюючи, він завжди прагне:

• пропонувати посильний рівень вимог відповідно до рівня навченості та научуваності;


• вчити учнів концентруватися та максимально викладатися в обмежений час;


• датиможливість навіть слабкому учневі отримати високу оцінку;


• створювати умови для свідомого і самостійного вибору учнями рівня засвоєння навчального матеріалу;


• дати можливість сильним учням проявити свої творчі здібності.

Адже інтерес до діяльності має спеціальну здатність підвищувати працездатність, включаючи увагу. Підтримання бажання вчитися вимагає зміни способів і форм сприйняття нового, створення різних ситуацій для застосування вивченого. Виховання ж інтересу передбачає реалізацію багатьох методичних прийомів, пошук і застосування різних технологій навчання, а головне — невтомну вчительську працю, самовдосконалення і самоосвіту.

Систему своїх уроків треба намагатися побудувати так, щоб учні працювали з повною віддачею сил, з інтересом. Школярам подобаються завдання творчого характеру, які розвивають у них пізнавальний інтерес: складання казок, кросвордів, ігор; виконання творчих робіт; участь у математичних змаганнях. Готуючись до уроків, учитель повинен дотримуватися таких правил:

1. Урок має бути продуманим до дрібниць, щоб його етапи логічно

випливали один з одного, а учні розуміли, чому, що і за чим вони роблять на занятті.

2. Корисно діяти за принципом «Краще один раз побачити, ніж сто разів

почути». Усе, що вчитель говорить, бажано втілювати в зримі образи. Наочність має бути динамічною, щоб показати невидиме: хід міркувань, зв’язок між поняттями.

3. Учнів потрібно ретельно готувати до усвідомлення теми уроку, а не

записувати її наперед.

4. На уроці повинно бути цікаво. Адже без емоцій, без переживань розум

не напружується. Зацікавленість виникає там, де вчителю вдається захопити дітей своєю емоційністю.

Велику увагу необхідно приділяти розвитку уяви, нестандартного мислення і фантазії учнів. Тому уроки можуть бути грою, змаганням з появою казкових героїв. Залежно від теми, мети та класу, в якому проходить урок, проводити уроки-лекції, уроки-практикуми, уроки систематизації та узагальнення знань у формі подорожей, конкурсів, математичних змагань. Адже, передусім, важливими є умови для створення творчої атмосфери, самокерування, взаємодопомоги і взаємоконтролю. Саме нестандартні уроки сприяють розвитку творчих здібностей дітей, виховують навички дослідницької діяльності, дають високий ефект практичної спрямованості матеріалу, що, зрештою, приводить до глибокого розуміння предмета, зацікавленості ним. Але само собою зрозуміло, що розумову самодіяльність, тямущість не можна ні «втокмачити», ні «вкласти» в чиюсь голову. Практика показала, що результати надійні лише тоді, коли введення в деяку галузь знань відбувається в легкій, приємній і ненав’язливій формі, на цікавих і дотепних прикладах, в ігровій формі. Крім того, в такій формі навчання є більш захоплюючим, доступним. Як правило, ігрову форму уроку діти сприймають з найбільшим захопленням і працюють здружено та натхненно. Взагалі, така форма роботи є продуктивною і викликає в учнів значно більший інтерес та ентузіазм. Але яким би за формою чи змістом не був урок, головним у ньому є праця — організована, результативна, творча. Кожен такий урок стає уроком, якого чекають, на якому учні відчувають радість творчої праці, де виховання досягається не штучно, не мимохідь, а послідовно і логічно через навчання. Урок вважається результативним, якщо учні глибоко усвідомили і «привласнили» мету вчителя, коли вона глибоко перетворилася в їхнє особисте прагнення, бо сучасний урок — це урок демократичний, глибоко продуманий, організований і керований, що проводиться не для учнів, а разом з ними, з урахуванням дитячих можливостей, потреб та інтересів. Одним словом, на уроці не може бути об"єктів і суб"єктів. Лише суб"єкти — по обидва боки вчительського столу. Таким чином, дитину спочатку потрібно навчити хотіти й любити, а вже потім — знати і вміти. Як ми бачимо все це здійснюється за допомогою нестандартних уроків.

Сьогодні нестандартний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи. В сучасних умовах особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавлення в учнів, сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню. Для нестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання – оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними матеріалами. Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну активність та ініціативу школярів. Навчання на ньому спрямоване на підвищення якості їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь. Крім цього такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Недивно, що в методичній літературі їх часто визначають як «урок-гра», «урок-змагання» тощо.

Нестандартний урок стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність, ініціативу школярів, сприяє їх розвитку, підвищенню якості знань, формуванню працьовитості, потрібних у житті навичок та вмінь. На основі аналізу наукової літератури можна визначити дві основні групи таких уроків: 1) “пульсуючі”, тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна; 2) “нестандартні уроки”, які відзначаються оригінальністю їх організації та проведення. Вони виникли порівняно недавно під впливом засобів масової інформації (телебачення, радіо)

З метою удосконалення навчального процесу бажано використовувати нетрадиційні форми навчання, або їх елементи. Застосування нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів.

Розділ 2. Розробка методики нестандартних форм навчання учнів основної школи на уроках математики

2.1. Розробка та проведення уроку-казки

Одним з видів нетрадиційного уроку є урок-казка. Такий урок треба проводити, використовуючи казкових персонажів, героїв мультфільмів, кінофільмів. Але казку можна написати і вибрати казкових героїв самим, спираючись на той матеріал, що вивчається у класі.

Уроки-казки супроводжуються кольоровими ілюстраціями, різнобарвними картинками, які викликають в учнів естетичні емоції, відчуття краси математики. Казки та ілюстрації до них інколи виготовляють самі учні. Іноді як домашні завдання на вихідні або на канікули пропоную написати математичну казку школярам, бо казка допомагає формувати уяву. Особливо це важливо в 5 та 6 класах у процесі підготовки до вивчення геометрії. Крім того, на уроках, на яких знаходиться час для казки, завжди панує гарний настрій, а це - запорука продуктивної праці.

Казки часто допомагають зрозуміти, чим живе учень, про що мріє. Створюючи казку, діти творчо підходять до завдання, вигадують, виявляють літературні здібності. Сама казка — це незвичне явище на уроках математики, а все незвичне робить дітей сміливішими. Хоча казка завжди викликає в дитини почуття радості і зацікавленості, все-таки проводити такі уроки варто не частіше 2—3 рази на рік.

Проведені уроки повторення та узагальнення вивченого матеріалу у вигляді казки привертають увагу учнів до вивченої теорії. Оскільки просте заучування та повторення означень і теорем швидко-втомлює учнів, то така форма організації навчання дає змогу тримати увагу учнів, постійно підтримуючи їхній інтерес до подій, які відбувалися на уроці, дозволяє підвищити інтерес до геометричного матеріалу. Казка - це завжди щось цікаве, щось з дитинства. Навіть ті учні, яким важко вивчити означення чи теорему, активно включаються в роботу; роблять певні логічні висновки, аналізують почуте.

2.2. Розробка й проведення уроку – гри

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, можна проводити сюжетно-рольові ігри з одним учнем, групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального предмету. Навіть пасивні на уроках діти хочуть вступити в гру. Ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, привчають до колективних форм роботи.

Ефективною є гра, що проводиться з настановою на перемогу. Система підбиття підсумків гри передбачає:

- доброзичливе ставлення до учня;

- позитивне оцінювання зусиль учня;

- конкретні вказівки, спрямованні на покращення досягнутого результату.

Рухливі ігри, нестандартні завдання запобігають перевтомленню, підвищують працездатність, сприяють фізичному розвитку, формує в них конкретні уявлення. Полегшує оволодіння абстрактними поняттями.

Призначення ігор різноманітне. Це й ознайомлення з новим матеріалом, і закріплення, повторення раніше набутих знань.

А.С.Макаренко писав: “Треба зазначити, що між грою і роботою немає великої різниці. В кожній грі є насамперед робоче зусилля думки”.

О.Я. Савченко зазначає, що “у структура уроку місце гри визначається її пізнавальною метою і можливостями навчального матеріалу”.

В процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В грі всі діти займають активну позицію. Ігри на уроках пов’язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають усне мовлення та логічне мислення школярів.

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Наприклад, одноманітне розв’язування завдань на уроці математики стомлює дітей, виникає байдужість до вивчення предмета. Проте розв’язання цих самих завдань у процесі гри стає для дітей вже цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети – в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, що він знає.

Ігри розвивають мислення, кмітливість, збагачують увагу учнів, спонукають їх до пошуку, активізують клас під час вивчення нового і закріплення вже вивченого матеріалу. Гра — творчість, гра — праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивається потяг до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться, — пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичних ситуаціях, поповнюють запас уяв, понять, розвивають (фантазію, зорову пам"ять. Навіть найпасивніші з учнів включаються в гру з великим бажанням, докладаючи зусилля, щоб не підвести товаришів по грі. Процес гри, її результати часто спонукають деяких учнів замислитися, які прогалини є в їхніх знаннях та як їх ліквідувати.

Усі структурні елементи гри між собою взаємозв’язані: без ігрового задуму, ігрових дій, без правил гра втрачає свою специфічну форму. Поєднання всіх елементів гри та їх взаємодія підвищують організованість, ефективність гри, приводять до бажаних результатів. Наприклад, з метою засвоєння понять перпендикуляра та похилої, наслідків з теореми Піфагора у 8 класі, проведемо на уроці дидактичну гру «Геометричний пошук» (див. Додаток А), яка сприяє набуттю нових знань. Основою її є змагання між командами під час відповідей на запитання і розв’язування вправ, запропонованих учителем. Ігровий задум полягає в тому, щоб на основі створених ситуацій і змагання команд активізувати мислення гравців, перетворити процес навчання в процес активної діяльності та самостійних відкриттів. Етапи ж гри відповідають етапам уроку: актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого.

Під час гри учні, допомагаючи один одному, значною мірою самостійно набувають нових знань. Але необхідно уважно стежити за збереженням інтересу школярів до гри, бо засоби і способи, які підвищують емоційне ставлення до гри, впливають на виконання дидактичного завдання. При цьому математичний аспект гри виводиться на перший план. Лише тоді гра виконуватиме свою роль у математичному розвитку учнів і вихованні їхнього інтересу до математики. Підтримуючи інтерес до гри, до предмета математики, одні й ті самі етапи гри треба варіювати.

У багатьох іграх в основу покладено принцип змагання, який підсилює емоційний характер уроку. Кращі результати гра приносить, коли змагання відбувається між командами, а мотив змагання виражається в назві гри. Наприклад: «Математичний футбол», «Брейн-ринг», «КВК» та інші. При цьому учні прагнуть самі добре виконати завдання і спонукати до цього своїх товаришів, стають уважними, зосередженими, дисциплінованими.

Ігрові форми уроків варто широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку. Гра вчить бути витриманим і у важкі хвилини боротися до кінця. Організовуючи подібні уроки-ігри, доцільно продумувати такі питання методики:

• мета гри: якими вміннями і навичками учні мають оволодіти;


• кількість гравців;


• які дидактичні матеріали і посібники потрібні для гри;


• на скільки часу розрахована гра;


• як з найменшими витратами часу ознайомити учнів з правилами гри;


• як залучити всіх учнів до гри;


• які висновки слід зробити в кінці гри.

На таких уроках-іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмет за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення, вчаться застосувати знання в нових умовах. В ігрових формах реалізуються ідеї співпраці, змагання, самоуправління, виховання через колектив, заохочення дітей до науково-технічної творчості, професійної орієнтації (прикладом може бути ділова гра «Геодезист», проведена у 9 класі під час вивчення теми «Розв’язування трикутників». Див. Додаток Б), виховання відповідальності кожного за навчання і дисципліну в класі.

Проведення ділової гри «Геодезист» на уроці геометрії в 9 класі має на меті практичне застосування знань у нестандартних умовах. На уроці кожен учень уявив себе геодезистом і кожному була запропонована практична задача, що потребувала знань з геометрії, а саме з теми «Розв’язування трикутників». Беручи участь у діловій грі, учні орієнтуються на професію геодезиста; взагалі, починають розуміти потребу знань геометрії в житті. Саме ця форма організації навчання поєднана з творчими завданнями, розвиває зацікавленість геометрією, допомагає формувати між предметні зв’язки.

2.3. Розробка й проведення лабораторно-практичних робіт

Нестандартною формою організації проведення уроку є впровадження лабораторно-практичних робіт. Характерними особливостями таких робіт є:

• використання креслярських інструментів, моделей, шаблонів, обчислювальних приладів;


• обчислювальна обробка результатів вимірювань з допомогою необхідних формул, порівняння результатів вимірювань і обчислень.

Такі уроки доцільно проводити під час вивчення геометричного матеріалу, оскільки учні мають змогу не лише повірити «на слово» вчителю, а й практично переконатися в певних фактах.

Лабораторно-практичні роботи мають значне освітнє та виховне значення. Вони дають можливість більш повно і свідомо з"ясувати математичні залежності між величинами, навчитися вимірювати та обчислювати значення із заданим ступенем точності; сприяють удосконаленню навичок наближених обчислень, роботі з математичними таблицями та обчислювальними приладами. Вони вносять різноманітність у навчальний процес, сприяють активності та самостійності учнів, підвищують якість їх знань з математики.

Проводячи лабораторно-практичні роботи, текст із завданням треба записувати на дошці або роздруковую на кожну парту. Пояснення до завдань робити стислими, зрозумілими і, разом із тим, вичерпними. Завдання складати з двох частин: обов’язкової та додаткової. Обов’язкова частина повинна містити стандартні вправи, які може виконати кожен учень. Додаткова частина роботи складається із завдань підвищеної складності. Під час виконання такої роботи учні записують у зошитах тему, мету та хід роботи. Готуючись до уроку, вчтитель повинен визначити такі етапи проведення лабораторно-практичних робіт:

• Повідомлення теми і мети роботи; повторення теоретичного матеріалу, потрібного для виконання роботи.


• Ознайомлення зі змістом та описом роботи, яку слід виконати; здійснення необхідного інструктажу щодо етапів роботи, послідовності виконання вимірювань та обчислень, схеми оформлення роботи.


• Самостійне виконання кожним учнем роботи, запис результатів вимірювання та обчислень до таблиці.


• Спостереження вчителя за роботою учнів, перевірка правильності вимірювань та обчислень.


• Підбиття підсумків виконання роботи. Під час оцінювання якості виконання роботи враховую правильність побудов і обчислень, раціональність, уміння виконувати наближені обчислення, а також, охайність роботи.

На одному з наступних уроків вчитель повинен провести вичерпний аналіз виконання роботи: порівняння та оцінювання результатів, виправлення типових та індивідуальних помилок. Особливо вдалим буде застосування такої форми роботи під час вивчення геометричного матеріалу в п"ятих — шостих класах. Це добре видно на прикладі уроку в 5 класі, присвяченому вивченню об"єму прямокутного паралелепіпеда. (Див. Додаток В)

Такі уроки доцільно проводити під час вивчення геометричного матеріалу, оскільки учні мають змогу не лише повірити «на слово» вчителю, а й практично переконатися в певних фактах. У 5 класі під час ознайомлення з обчисленням об"єму прямокутного паралелепіпеда, лабораторно-практична форма організації навчання сприяла активності та самостійності учнів, дала можливість досягти більш якісного засвоєння нових знань порівняно з традиційним поясненням. Разом зі сказаним вище , такі уроки розвивають вміння самостійно здобувати знання під керівництвом учителя, вміння виділяти головне.

ВИСНОВОК

В сучасних умовах важливість нестандартного уроку полягає в тому, що він підвищує ефективність навчання, зацікавлює учнів до вивчення нового матеріалу. Це зумовлює те, що у фаховій літературі, на сторінках періодичної преси, на засіданнях методичних об’єднань шкіл, на наукових конференціях ВНЗ розглядають ці важливі для теорії та практики початкової освіти питання. Сьогодні відбуваються дискусії щодо визначення сутності нестандартних уроків та цінності такої форми занять у навчанні.

Отже, в умовах зміни педагогічної парадигми нестандартний урок як своєрідне педагогічне явище бурхливо розвивається, постійно набуваючи нових рис. Він – дитя перебудови суспільства і школи, і доля його пов’язана з долею цього процесу.

У першому розділі розглядається сутність поняття нетрадиційних форм навчання на уроках математики, підготовка вчителя до нестандартного уроку, значення нестандартних уроків у формуванні особистості школярів.

Використання нестандартних уроків математики створює сприятливі умови для: організації колективної роботи різних вікових груп, що вчаться, і класів; розширення кругозору школярів за рахунок залучення їх до вивчення додаткового матеріалу з різноманітних джерел;

Другий розділ - є методичною частиною курсової роботи. У ній розробляється методика нетрадиційних форм навчання учнів основної школи на уроках математики.

Таким чином, актуальність теми дослідження у сучасній системі освіти сприяла рішенню ряду завдань, поставлених на початку: навчання учнів за допомогою застосування нетрадиційних форм; розроблено методику нетрадиційних форм навчання учнів основної школи на уроках математики.

Отже, я вбачаю у використанні нетрадиційних форм і методів навчання можливість зробити процес навчання цікавим та всепоглинаючим; створити у дітей робочий настрій; допомогти подолати труднощі в засвоєнні навчального матеріалу.