субота, 18 лютого 2017 р.

Меєр Куперман спогади про Гайсин


Народився в м Гайсин Вінницької області (Україна) в 1937 році. Після закінчення київської профтехшколи з 17 років працював чоловічим кравцем. Служив в армії у військах ППО. Закінчив Ульяновський політехнічний інститут в 1969 році. За фахом радіоінженер. Більше 40 років працював на оборонному підприємстві. Захоплення - шахи, кандидат в майстри спорту.
З 2003 року проживає в Німеччині в м Менхенгладбах. Бере активну участь в житті громади. 5 років був учасником хору «Шалом» ЕОМ. Грає за шаховий клуб «Маккабі» в Землі Північний Рейн-Вестфалія. Є членом німецького шахового клубу. Постійно бере участь в змаганнях, в тому числі, і міжнародних. У 2011 році став чемпіоном Менхенгладбаха (нім.Mönchengladbach). Написав спогади про військове дитинстві в книгу пам'яті «Діти війни», з якою виступав на вечорі клубу «Парус», присвяченому Дню Перемоги у 2009 році.


До війни наша сім'я жила в місті Сталіно, нині Донецьк (Україна). Мій батько, Куперман Лейва Ілліч, народився в 1908 році в містечку (зараз місто) Бершадь, Вінницької Області (Україна). Завдяки дивом збережених документів, я дізнався, що з 1930 року він працював робітником залізничного цеху Сталінського металургійного заводу. Є також документ, який свідчить про те, що в 1932 році батько, в ту пору червоноармієць, збирався вступити в партію. З цієї нагоди була видана з рекомендацією Характеристика ЙОГО до лав КП (б) У. У 1935 році, 27 років від роду, батько зібрався вступати на робітфак. У характеристиці, яка була йому видана в зв'язку з цим, написано: «був як активним громадським працівником, так і ударником на виробництві, неодноразово премійованим рабкором редакції заводської газети« Металург »і« Сталінський робочий ». Приблизно до цього періоду відноситься і ця його фотографія. В кінці липня 1941 року батько пішов добровольцем на фронт, про це розповідала мама. Квитанція № 55 від 30 липня 1941 року сповіщає про те, що паспорт на ім'я Купермана Леоніда Ілліча, 1908 року народження, зданий в Сталінський міськвійськомат.

Моя мати, уроджена Винокур, народилася в 1906 році в м Гайсин Вінницької області (Україна). Після війни з усією її сім'ї залишилися вона і 2 її брата.


Мій батько, Куперман Лейва Ілліч.*** Мама з дітьми, я стою зліва.
    1935 рік.                               Серпень 1941 року.
До початку війни в родині було вже 3 сина. У 1937 р в місті Гайсин, на світ з'явився я, старший син. Забігаючи вперед, скажу, що фото зроблено вже після початку війни, а точніше, в серпні, і батько ще встиг його побачити, будучи на фронті. Він навіть написав, що «... Михайлика (тобто мене) впізнати зовсім не можна, так він зморщився».
За період з 30 липня по 1 вересня, тобто, за 1 місяць, від батька прийшло 6 листів і 2 листівки. Всі їх мама зберегла. Тепер вони перебувають у нашій родині. На сьогоднішній день листів більше 70 років. Остання листівка написана, швидше за все, під час руху, майже нерозбірлива і датована 1 вересня 1941 року. Останні його слова: «Це ще жив». Потім зв'язок обірвався ...

Остання листівка від батька. 1 вересня 1941 року.

Мама з трьома дітьми, старшим братом, які втратили на той час всю сім'ю, евакуювалася до Казахстану, в село Кременёвка. По дорозі в потяг потрапила бомба, загинуло багато людей. Мене теж вважали загиблим, але на щастя, мамин брат Арон побачив в купі вугілля з розбитого паровоза краєчок комірця дитячого пальтечка. Пальтечко це він сам зшив для улюбленого племінника Михайлика. З плачем і криками «Ось що залишилося від дитини!», Він потягнув за комірець і витягнув мене, живого ... А мої молодші брати померли пізніше в лікарні міста Ташкент на руках у матері. В евакуації жили, як усі, важко. Мама і дядько Арон працювали на фабриці з пошиття військового обмундирування, причому дядько Арон був єдиним кваліфікованим і тому дуже цінним закрійником. Дорослі йшли на роботу, а я з 4-х років залишався один вдома. Ніколи ніяких іграшок у мене не було. Влітку, правда, було невелике розвага: посеред села була яма, куди стікала вода з ариків, і там дітвора могла купатися. Там же я пішов в 1-й клас, був дуже сором'язливим хлопчиком. Радіо (чорну тарілку) я побачив вперше в 7 років і був вражений, що в такому маленькому предметі поміщається людина, яка говорить. Коли по дорозі назад додому ми під'їжджали до великого міста, мене вразило те, що в багатоповерхових будинках у вікнах горить світло і все допитувався: «А як же там дістали, щоб повісити лампочки?», Ніж розвеселив всіх. Вже після війни я побачив диван і був сильно здивований, який він м'який і пружній, і довго на ньому підстрибував. Приблизно тоді ж я вперше побачив шахові фігурки, вирізані зі шкіри, і на все життя полюбив цю прекрасну гру.
Після війни наша маленька сім'я повернулася в місто Гайсин. Від батька як і раніше не було ніяких звісток. У 1946 році мама намагалася шукати сліди батька, але отримала наступне повідомлення: 

«... стрілок-кулеметник Куперман Леонід Ілліч, військове звання - червоноармієць ... письмова зв'язок припинився 10.09.41 ... доля невідома, вважати зниклим безвісти, липень 44 г ... ».

Про те, що мама розшукувала батька, у мене документів не було. Відомості про батька вдалося знайти в інтернеті. Також в інтернеті виявилася виписка з будинкової книги м Сталіно, де зазначено, що: «... рядовий стрілець Куперман Леонід Ілліч, б / п, покликаний Сталінським ГВК 30.07.41, листів не було, п / п невідома, вважати зниклим без вісти в 1941р ... ». Одночасно з'ясувалися ще дві деталі: ім'я матері мого батька, т. Е. Моєї бабусі - Куперман Бела Наумівна, і адреса - м Сталіно, 10 лінія, № 66. На жаль, про родичів по лінії батька мені нічого невідомо. Таким чином, прізвище Куперман на мені і закінчується. Мої дочки, вийшовши заміж, придбали нові прізвища.
У тому ж 1946 року мама вийшла заміж за фронтовика, який втратив в Гайсині всю сім'ю. У них народилося двоє дітей.
Відомо, що в подільському містечку Гайсин фашисти організували і провели один з найбільш масових розстрілів єврейського населення. В урочищі Белендеевка, куди зганяли євреїв з усіх навколишніх містечок, у вересні 1941 року було розстріляно до 10 тисяч євреїв.

Розстріл євреїв Гайсина у вересні 1941 року.

Після війни щорічно незадовго до цієї дати серед рідних, сусідів і знайомих починалися хвилювання, розмови, збори, і в Йом Кіпур все єврейське населення Гайсина незмінно відправлялося на братські могили в Белендієвці. Дітей з собою не брали. Батьки приїжджали звідти заплакані і мовчазні. 


У моєї дружини Галі там загинули п'ятеро дядьком і тіткою з сім'ями, а у її батька загинула перша сім'я - дружина і шестеро дочок. Одна з двоюрідних сестер моєї дружини пропала в 1941 році в 8-річному віці і дивом знайшлася через 16 років в 1957 році. Тоді теж все місто плакав ...
Я з 14 років жив самостійно в Києві, навчався в профтехшколі, потім армія, робота, інститут.

Мої фотографії в дитинстві   1951 рік. 1952 рік. (відповідно)
Доля батька не залишала мене. У 1992 році я двічі намагався знайти хоч якісь відомості про батька і отримав відповідь, що він пропав без вісті в липні 1944-го. Але ж остання листівка датована 1 вересня 1941 года ... Весь час не давала спокою думка, що дати і факти явно розходяться. Пройшли роки, з'явився в нашому житті інтернет. Спасибі моїй дружині Галі, яка проявила завидну завзятість, довго шукала в інтернеті і знайшла важливий документ «Книга пам'яті воїнів-євреїв, які загинули в боях з нацизмом». Том 8. Там було виявлено запис:
КУПЕРМАН Леонид Ильич,
1908 - 1941. Урож.: г. Бершадь, Винницкая обл.,
Украина. Призв.: Сталинский ГВК, Сталинская  
(Донецкая) обл., Украина. Рядовой стрелок. Пропал
без вести. /ЦАМО, оп.977520, д.836, л. 176; оп.18004,
Д.2243,л.125./
Тепер можна було б поставити крапку. Але було б занадто несправедливо, якби ми на цьому заспокоїлися. Так, місце загибелі і останнього спочинку мого батька невідомі і навряд чи коли-небудь стануть відомі. Але вихід, на щастя, знайшовся! І де? В Німеччині! Виявилося, що можна зробити пам'ятну дошку на єврейському кладовищі в м Менхенгладбах, де живе моя сім'я. До 9 травня 2010 року дошка висіла на меморіальній стіні, і вся моя сім'я - дружина, дочка з зятем, внуки, змогли прийти в день Перемоги на кладовищі, запалити свічку. Я прочитав Кадиш на мою загиблому батькові, розповів те, що знав, моїм онукам.
Потім ми пом'янули батька вдома.

1) Стіна з пам'ятними дошками на єврейському кладовищі в Менхенгладбасі
2) Пам'ятна дошка моєму батькові. Лейва Куперману

Тепер щороку 9 травня ми всі разом відвідуємо кладовище, я читаю Кадиш, і разом зі мною його читає мій підріс онук Льоня, названий в пам'ять про прадіда.
Коло замкнулося.
1)Мій онук Льоня на уроці при підготовці до бар-Міцва. 2010 рік.
2)З дружиною на святі Хануки. 2012 рік.

Автор Михаил Куперман facebook